8 січня 1918 року президент Вудро Вільсон у своєму зверненні до Конгресу представив свої знамениті Чотирнадцять пунктів щодо справедливого світового порядку. На той час Сполучені Штати вже були найбільшою економікою світу, що становила приблизно 20–25% світового ВВП.
Більше ніж століття потому, наприкінці серпня та на початку вересня 2025 року, Сі Цзіньпін — Генеральний секретар Комуністичної партії Китаю та Голова Центральної військової ради — виступив із серією промов на щорічному саміті ШОС, на військовому параді з нагоди 80-ї річниці завершення Другої світової війни та під час дипломатичних прийомів. У цих виступах він окреслив бачення Китаю щодо нового та більш справедливого міжнародного порядку.
На перший погляд, Чотирнадцять пунктів Вільсона та нещодавні заяви Сі належать до абсолютно різних світів: одні були сформульовані після Першої світової війни, інші — на тлі геополітичних зрушень XXI століття. Однак ретельніше порівняння виявляє вражаючі структурні паралелі. Обидва документи являють собою не просто нейтральні візії співпраці, а радше плани світового порядку, розроблені для забезпечення провідної ролі своїх держав.
Універсалізм Вільсона з американською вигодою
Вільсон формулював свої принципи мовою ліберального інтернаціоналізму: відкрита дипломатія, свобода морів, вільна торгівля, роззброєння, національне самовизначення та Ліга Націй як універсальна інституція. Ці ідеали обіцяли мирне післявоєнне врегулювання, але водночас створювали умови для вигоди США від послаблення Європи та від розширення доступу до світових ринків.
США не мали колоніальної імперії, яку потрібно було демонтувати, але могли процвітати в системі, заснованій на вільній торгівлі та прозорій дипломатії. Переживши війну значно легше, ніж Європа чи Азія, і отримавши величезні прибутки від постачання продовольства, товарів та військового обладнання, Сполучені Штати вступили в післявоєнну добу сильнішими, ніж будь-коли. Таким чином, програма Вільсона, попри універсалістський тон, тонко підкреслювала структурні переваги й порівняльні сильні сторони Америки.
Суверенітет і багатополярність Сі Цзіньпіна
Сі формулює ініціативи Китаю також в універсалістських термінах, але іншою мовою: суверенітет, невтручання, багатополярність, спільний розвиток, а також просування нових інституцій, таких як «Один пояс, один шлях» (BRI), ШОС, БРІКС та Азійський банк інфраструктурних інвестицій (AIIB).
Якщо момент Вільсона збігся із занепадом колоніального порядку, то Сі звертається до світу суверенних держав, часто обтяжених суперечками із сусідами, етнічними меншинами через кордони та зовнішніми втручаннями. У такому контексті наголос Китаю на суверенітеті та невтручанні знаходить відгук, особливо серед малих і середніх держав, які остерігаються зовнішнього тиску.
Риторика побудована навколо опору гегемонізму та «співпраці з обопільною вигодою», але underlying design є очевидним: вбудувати Китай у центр нових економічних та інституційних мереж. Мова про суверенітет захищає Пекін від критики у внутрішніх питаннях, тоді як багатополярні інститути розмивають західне домінування та створюють майданчики, де Китай виступає головним модератором.
Різні словники, спільна логіка
На перший погляд контраст разючий: ліберально-демократичні ідеали Вільсона проти багатополярності, зосередженої на суверенітеті, у Сі. Але в обох випадках універсальні цінності забезпечують легітимність, тоді як архітектура просуває національне лідерство.
- Вільсон: «самовизначення + Ліга Націй».
- Сі: «Глобальна ініціатива управління + суверенітет через ШОС/БРІКС».
Обидві формули виконують однакову функцію: перетворювати системні переходи на можливості для глобального впливу.
Економічні та військові трансформації
На початку ХХ століття швидке економічне зростання США зробило їх найбільшою економікою світу та, протягом десятиліть, провідною військовою державою. Подібним чином сьогодні Китай — із ВВП, що наближається до американського, — уже починає трансформувати економічну міць у військову силу.
Регіональні інституції: історичний паралелізм
Ще одна разюча схожість проявляється у сфері міжнародних організацій.
Хоча Вільсон і запропонував Лігу Націй, США ніколи не приєдналися до неї, розглядаючи її як потенційний тягар і втягування в нескінченні європейські суперечки. Натомість Вашингтон консолідував вплив через регіональні та паралельні інституції, де міг очолювати:
- Панамериканський союз (заснований 1890 р., розширений у 1920–30-х, згодом перетворений у 1948 р. на Організацію американських держав) — для зміцнення домінування США в Західній півкулі.
- Вашингтонська морська конференція (1921–22) — встановлення правил безпеки в Тихоокеанському регіоні поза структурами Ліги.
- Пакт Бріана–Келлога (1928) — міжнародна угода про заборону війни, підписана 63 державами, але знову ж таки незалежно від Ліги.
У фінансовій сфері США отримали величезні вигоди, оскільки Британія та Франція виплачували борги за рахунок німецьких репарацій. Нью-Йорк піднявся як суперник Лондона у фінансах, і хоча британський фунт залишався домінуючим, долар США поступово набирав ваги.
Отже, США відкидали багатосторонні інституції, які не могли контролювати, але просували паралельні ініціативи, що зберігали та розширювали їхнє лідерство.
Сучасний аналог Китаю
Підхід Китаю сьогодні віддзеркалює цю логіку. Будучи активним у структурах ООН, Пекін водночас відчуває обмеження через домінування Заходу й інвестує в паралельні інституції:
- ШОС — фокус на євразійській безпеці та співпраці.
- БРІКС/БРІКС+ — об’єднання країн, що розвиваються, багато з яких мають антизахідні орієнтації.
- BRI — глобальна ініціатива розвитку та з’єднаності.
- AIIB — фінансова інституція, що позиціонується як альтернатива МВФ та Світовому банку.
На відміну від США столітньої давності, Китай не виходить із глобальних інституцій — у сучасній взаємозалежній системі це було б нерозумно. Натомість він доповнює їх паралельними архітектурами, де може формувати норми та правила більш вигідно для себе.
Технології та відлуння «холодної війни»
Китай також почав випереджати США у сфері технологій. За останні п’ять років Китай подає у 1,5 раза більше патентних заявок, ніж Сполучені Штати. Його фінансові резерви дозволяють пропонувати конкурентні зарплати та залучати молодих інноваторів і талановитих спеціалістів.
Подібно до США на початку ХХ століття, Китай обережний щодо воєн, які можуть підірвати його розвиток. Усвідомлюючи зусилля США зі створення коаліції країн на своїй периферії — Японія, Південна Корея, Філіппіни, Індія, Австралія — Пекін прагне нейтралізувати загрози дипломатичними методами, як це сталося з Індією на нещодавньому саміті ШОС.
Таким чином, під риторикою багатополярності Китай поступово спрямовує світ до нової біполярності. Це частково нагадує холодну війну між США та СРСР — хоча з вирішальними відмінностями, які заслуговують на окрему дискусію.
Продовження буде…
Автор: Чінгіз Маммадов
Закінчив Московський гірничо-технологічний університет та Московський літературний університет імені М. Горького. Отримав ступінь магістра з державних і екологічних справ в Університеті Індіани (США).
У 1989–1993 рр. заснував та редагував незалежну газету Vatan. У 1992–1993 рр. очолював Комунікаційний підрозділ Президента Азербайджану.
У 2002–2004 рр. був головою Асоціації мікрофінансування Азербайджану. У 2004–2005 рр. проводив дослідження перспектив розвитку Азербайджану у Фонді на підтримку демократії (National Endowment for Democracy, Вашингтон, округ Колумбія).
У 2007–2008 рр. здійснював дослідження з питань націєтворення в Азербайджані в Міжнародному центрі імені Вудро Вільсона у Вашингтоні.
У 2009–2023 рр. обіймав посаду керівника напряму «Довкілля та енергетика» в офісі ПРООН в Азербайджані.
Виступав із презентаціями та публікував статті з різних аспектів національного та регіонального розвитку в Азербайджані, США, Польщі, Росії, Грузії та інших країнах.
Редактор сайту vatan.online-com
E-mail: chingiz.firuddin@gmail.com