Виставка об'єднала різні етапи життя та творчості фотографа.

У Київському просторі «Pen» відбулася фотовиставка митця та ветерана Дмитра «Ореста» Козацького під інтригуючою назвою «Я не люблю фотографувати».

Під час відкритої розмови з відвідувачами Дмитро розкрив свою історію, розповів про складний шлях у світі фотографії та емоції, які стали основою концепції його виставки. Назва стала не лише комерційним ходом, але й глибоко особистим висловлюванням.

«Назва виставки відображає певні страждання. Багато хто вважає, що я дуже люблю фотографувати, але насправді це не так», — зізнається Дмитро.

За словами митця, після повернення з полону він пережив період, коли фотографія перестала приносити задоволення, а його творчий потенціал вичерпувався. Цей час співпав з роботою в Міністерстві оборони, де творчість поступилася рутині.

«Фотографія стала обов'язковою справою, а не натхненням. Всім здавалося, що якщо ти фотограф, то повинен знімати щось важливе, а в Міністерстві оборони це були лише круглі столи», — з гумором говорить Дмитро.

Але зараз, за його словами, починається «нова етап», і він поступово повертається до улюбленої справи. Дмитро також згадав, що захоплення фотографією почалося з юності, коли він намагався використовувати всі доступні ресурси.

Пізніше, служачи в «Азові», він відкрив для себе відео, яке, як він зазначив, може передати більше інформації, ніж фотографія.

«Я купив Sony Q6300, яка була відмінною для відео і фото. Мені здавалося, що відео здатне більше пояснити ситуацію», — пояснює він.

Ця камера зафіксувала культові зображення з Азовсталі, які облетіли світ у 2022 році. Кадри стали символом боротьби та мужності, але для автора вони стали певним тягарем. Однак він продовжує ділитися цими зображеннями, адже вони нагадують про військовополонених.

Під час розмови Дмитро також підняв тему позитивної дискримінації, яка, на його думку, іноді позбавляє індивідуальності.

«Тебе запрошують на виставки не через те, що ти талановитий фотограф, а тому, що ти колишній військовополонений, і це іноді відчувається як об'єктивація. Я одразу після обміну сказав, що не хочу бути жертвою, адже це буде перемога ворога. Я хочу бути сильною людиною, яка пережила все і вийшла гідно», — пояснює він.

Одним із зворушливих моментів розмови стала історія про його повернення до фотографії.

«Дружина мого брата спекла хліб, він був дуже красивий. Вона попросила його сфотографувати. Я спочатку думав просто зробити знімок на телефон, але хліб був настільки вражаючим, що я дістав камеру, розставив квіти, налаштував світло. Цей момент став сигналом: якщо я хочу красиво фотографувати хліб, значить, усе йде добре», — розповідає він з усмішкою.

Виставка поділена на кілька етапів життя Дмитра: від знімків Азовсталі до роботи в Міністерстві оборони та поїздок на Миколаївщину після вибуху Каховської ГЕС. Окремо представлені фотографії з проектів, як-от Superhumans, де в кадр потрапляли люди, що готувалися до реконструктивних операцій.

Адреса простору: вулиця Лук'янівська, 14 А